Депресія як вона є

У буддизмі є така практика – медитація радості, кава-медитація. Кожен день, перед сном, треба згадувати, що гарного ти зробив іншим людям і радіти. Радіти за них, радіти за себе і за свою гарну карму.
Коли я почала практикувати у 2020 році, все складалося легко і просто. Я могла щиро посміхатися із зачиненими очима, засинати із посмішкою та прокидатися з нею ж. З вагітністю я перестала це робити, бо була купа інших практик і ритуалів які мені допомагали свідомо та у задоволенні проживати цей період.

А потім і зовсім стало не до практик.

І от влітку 2022 року я знов повертаюся до кава-медитації. І розумію, що не можу радіти. Нічого не відчуваю всередині. Так, спогади про те, як я допомагала іншим, приходять до мене, але це не викликає емоцій. Жодних.
Так само як улюблена музика. Або смачна їжа. Або ароматний фільтр. Або улюблений фільм. Або захід сонця у горах.
Нічого. Що трапилося?

Трапилося багато стресу. Багато душевного болю.

Трапилося народження дитини з аномалією розвитку і невтішні діагнози лікарів. Потім півроку пошуків лікаря, відповідальність вибору, операція, реанімація і складне відновлення.

Трапився переїзд, якого я не шукала, якого боялася, але який був необхідним на той час.

Трапилися панічні атаки та повна дезорієнтація у своєму житті.

Трапилася війна. Трапився Харків. Маріуполь. Буча. Ізюм. Кременчук. Бахмут…

Трапилися безліч людський трагедій, як знайомих, так і ні, але всі вони сприймалися як рідні, бо ніщо так не зближує людей, як спільне горе.

Трапилися безсонні ночі, коли в голові без перерви блукала одна лише думка «А якщо б це були ми? А якщо б це була моя дитина?»

Трапилися місяці почуття провини і безсилля перед тим, що коїться. А потім безкінечні спроби допомогти бодай комусь і повідомлення про те, що «вже не актуально».

Наша психіка так влаштована, що коли кількість стресу доходить до певної межі (і у кожного вона своя, але у всіх є), то емоції блокуються. Всі. Як погані, так і гарні. Це як режим енергозбереження на телефоні, ми працюємо у пів сили, щоб дотягнути до підзарядки, коли зможемо відпочити та відновитися.

Тільки от незрозуміло, коли це станеться, бо майже кожного дня чергові новини виносять ще на декілька днів зі стану «я намагаюся бути у нормі».

Що робити? У мене немає універсального рецепту для всіх, але я можу поділитися тим, що допомогло мені.

Відчепитися від себе.

• Не очікувати, що завтра я стану “супер-вумен”. Взагалі нічого не очікувати, а відноситися до себе як до дитини, яка захворіла і зараз максимально потребує турботи та тепла. В першу чергу від самої себе.

Прийняття факту, що зі мною це сталося та прохання допомоги.

• У близьких, у спеціалістів, у друзів. У будь-кого, хто вам зараз може надати підтримку. Бо один у полі не воїн. Ментальні хвороби не менш впливають на життя, ніж фізичні. Адже ми звертаємося по допомогу, коли у нас щось болить? Просимо рідних приготувати суп, або взяти на себе частину наших обовʼязків? Врешті решт, ми ідемо на лікарняний. Депресія – не менш поважна причина все це зробити, тож не варто її недооцінювати.

Стратегія маленьких кроків.

• Не порівнюйте себе із собою “в ідеальному стані”. Так ви ще більше будете себе занурювати у яму відчаю. Порівнюйте себе із собою вчорашнім. Що ви сьогодні зробили, щоби стало краще? Чи ваш стан потроху змінюється? Можливо сьогодні у вас ресурсу вистачило на щось, чого раніше ви зробити не могли?

Прийняти непостійність цього світу – стабільності нема і ніколи не було.

• Ми не можемо контролювати. Нічого. Якщо вам здається, що це так, то ви ще довго будете переживати стрес від зруйнованих очікувань. Все, що ми можемо контролювати – це наш стан. І свою реакцію на ті події, які з нами трапляються. Не витрачайте сили на те, щоби намагатися змінити світ. Краще змініть себе і своє ставлення до нього.

Пізнавати себе, свої реакції, емоції, працювати над своїм станом.

• Якщо ти зараз у депресії, це означає що доволі довго ти ігнорувала свої потреби. Можливо, ти давно хотіла відпочити, а не дозволяла собі. Можливо, ти давно хотіла вийти із руйнівних відносин, але боялася. Можливо, ти давно хотіла переїхати жити в іншу країну, але не хотіла виходити із зони комфорту. Депресія – це не причина, це наслідок. І щоби більше не заходити в цей стан – варто вчитися пізнавати себе і попереджувати її.

Пробачити.

• Тих людей, які зробили боляче. Ті обставини, які змусили відчувати себе маленькою, беззахисною, безсильною. Себе, яка не передбачила, не впоралась, не витягнула.

Поки всередині нас живуть злість, агресія, ненависть – ми не зможемо вилікуватись. Це як пухлина, яка під’їдає наші сили кожного дня. Для того, щоби відпустити їх треба розуміти.

Прощення – це НЕ:

• забути, що трапилося
• дозволяти іншим робити нам боляче і надалі
• виправдання того, що нам робить боляче
• гарантія примирення
• шлях до зміни, хто нам зробив боляче, до його розуміння своєї помилки, або каяття
• гарантія того, що такого більше в житті не трапиться
• не щось, що змінить ваше минуле

Прощення – ЦЕ:

• пробачити в першу чергу себе
• відпустити картинку “ідеального майбутнього”
• зробити свідомий вибір рухатися вперед, а не жити у минулому
• покрокове звільнення від болю, стресу, ненависті, злості і т.д.
• підтвердження того, що ми віримо у себе і свої можливості рухатися далі і будувати своє майбутнє так, як ми його бачимо
• встановлення кордонів так, щоб цього не трапилося знову
• прийняття та того, що трапилося

І наостанок.